музей світлиця Мирослави Кот

Мирослава Петрівна Кот

(10.05.1933 — 29.12.2014)

Педагог, вишивальниця, доцент Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (1955), член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1990), заслужений майстер народної творчості України (1995)

Мирослава Кот народилася у 1933 році в м. Варшаві (Польща), куди їхню родину (батько Петро Буга – з Бойківщини, виходець з прикарпатських Ріпчиць; мати Розалія-Марія Ядчишин – з Лемківщини, с.Семушов біля Сянока) кинула селянська недоля, як і інших українців. Батьки завжди вчили бути дітьми своєї землі – України, шанувати її традиції й мистецтво. Волею долі вчасно повернулися на Україну, незадовго перед операцією «Вісла» (сплановане в Москві насильне виселення українців з Польщі, а поляків – з України). Оселились на Дрогобиччині, звідки родом батько.

Шлюбна фотографія батьків: мати Марія і батько Петро Буга. Варшава 1931.

З 1943р. Мирослава Кот проживала у м. Дрогобичі. Тут вона закінчила школу й учительський інститут у 1951 році. У цьому ж районі викладала математику в сільських школах і водночас навчалася на фізико-математичному факультеті Дрогобицького педагогічного інституту (1955-1958). Здобувши вищу освіту, з 1962 році почала в ньому викладати на кафедрі математичного аналізу.

Перше причастя: Мирослава Буга. Варшава. Червень 1941.
Мирослава Буга. Дрогобич 1943.

Вишиванням Мирослава почала займатися з дитячих років. Ніякі труднощі не могли пригасити цього захоплення. Коли вийшла заміж і народила двох синів, то й далі розшукувала народних вишивальниць, вивчала фонди Дрогобицького музею. Чоловік – педагог, який пройшов сталінські табори й не зміг забути такого жаху до смерті, – підтримував дружину.

Михайло і Мирослава Кот із синами Олегом та Ярославом. Село Кульчиці 1958.

У 1980 році Мирослава Кот започаткувала на факультеті громадських професій Дрогобицького педінституту відділення прикладної праці і секцію народної вишивки, де навчала вишиванню студентів. Вона не просто навчала технік вишивання, а передавала своїм ученицям велику любов до народного мистецтва.

Ґрунтовне вивчення українського народного мистецтва, його історичних коренів, ролі, значення в духовній, матеріальній культурі – це основа наснаги і успіхів у практичній діяльності Мирослави Кот.

У 1986 р. атестаційна комісія спілки художників України присвоїла Мирославі Кот кваліфікацію “Народного майстра декоративно-ужиткового мистецтва України”, згодом (1990 р.) її прийнято до НСМНМУ (Національної спілки майстрів народного мистецтва України), а в березні 1995 року їй надане почесне звання “Заслужений майстер народної творчості України”.

Диплом Заслуженого майстра народної творчості України

Продовжуючи працювати з фондами Дрогобицького краєзнавчого музею, вона вивчила, узагальнила такі питання, про які поки що ніхто не писав із дослідників української народної вишивки. Довелось чимало попрацювати, щоб зрозуміти специфіку таких хрестикових швів як «плетюг», «ретязь». Мирослава Кот за збереженими окремими стібками зуміла відновити ці техніки і дуже оригінально використала при компонуванні складних орнаментальних смуг. Вона з математичною чіткістю підходить до вивчення масштабних співвідношень кольорових акцентів у бойківській вишивці, ритміки повторень окремих мотивів. Зібрала словник народних термінів, вникаючи у символічний зміст домінуючих мотивів, простежуючи аналоги архаїчних пластів бойківської вишивки із вишивкою Полісся, Лемківщини.

До цієї пошуково-дослідницької роботи були залучені і студенти педінституту. У 1990р.(серпень) проходить звітна виставка праць студенток на ВДНГ (м.Київ, павільйон «Народні художні промисли України»). Тут експонувались праці близько 200 учасниць.

Афіша виставки

Спонукання студентів до творчої художньо-трудової діяльності на національних засадах – справа, яка зумовила заснування в 1991 році першої на факультетах підготовки вчителів трудового навчання кафедри методики та історії народних художніх промислів, завідуючою якої було призначено Кот Мирославу Петрівну, а асистентами працювали її ж учні, члени Спілки майстрів народного мистецтва України: Білас-Березова Олена, Гевко Оксана, Кузан Надія, Ліщинська-Кравець Галина, Мельник Галина, Савка Леся. В концепцію створення кафедри було покладено, насамперед, вимогу підготовки педагогічних кадрів, які змогли б на високому професійному рівні займатись відродженням народного декоративно-ужиткового мистецтва та його популяризацією у загальноосвітніх школах.

Творчі здобутки Мирослави Кот переконливо підтвердила персональна виставка, організована в Музеї етнографії та художньо промислу НАН України, м. Львів (1992р). У вересні 1992 року її роботи експонувались на всесвітніх бойківських фестонах в м. Турці, в червні – в м.Хортиці на виставці, присвяченій 300-річчю козацтва. ЇЇ авторські виставки – це важливі мистецькі події. Успішно пройшли виставки «Народна вишивка України» –Український Музей провінції Онтаріо, м. Торонто (Канада), 1994р.; Культурний осередок при церкві св. Володимира і Ольги, м. Чикаго (США), Приватна галерея м. Нью-Йорк, травень 1994, Галерея ЕКО, м. Детройт (США), жовтень 1995р. На виставках було представлено близько 100 експонатів із зразками вишивки всієї України.

Особливої уваги заслуговує співпраця з Дрогобицьким краєзнавчим музеєм, його фондами в галузі вивчення вишивки Дрогобиччини, яка зараз в побуті майже не зустрічається. Наслідком такої співпраці стала велика виставка регіональної вишивки, присвячена 900-річчю м. Дрогобича, яка викликала велике зацікавлення серед відвідувачів і одержала схвальні відгуки. У 1999р виходить з друку її книга «Вишивка Дрогобиччини. Традиції і сучасність». Подана читачам праця – це не лише узори для вишивання, але й цікаве дослідження питань історії, матеріально – духовної мистецької культури Дрогобиччини.

У 2006 р. нагороджена Львівською обласною премією імені Анатолія Вахнянина у номінації “Народна творчість” за зібрання колекції старовинних бойківських орнаментів одягу.

У 2007 році у Дрогобичі вийшла друком книжка-альбом Мирослави Кот “Українська вишита сорочка: традиції і сучасність”. У 2010 році – альбом творчих робіт “Вишивка Мирослави Кот”, де розміщено репродукції найкращих творів майстрині, що не увійшли до попередніх альбомів.

Сьогодні у приміщеннях виставкового залу Музею «Дрогобиччина» експонується виставка робіт Мирослави Кот, заслуженого майстра народної творчості України. Експозиція має статус постійно діючої. Таке визнання з боку місцевої влади та дирекції музею мисткиня отримала за роки плідної педагогічної і творчої праці.

 

Експозиція виставки у залі музею “Дрогобиччина”, 2012 р

Її творчі праці знаходяться в багатьох музеях і приватних колекціях України, Америки, Канади. Мирослава Кот любила підкреслювати, що «вишивка – це і математика, і невимовна краса життя». Вона на високому професійному рівні показувала світові здобуття українського народу в мистецтві вишивання.

За життя майстринею проведено понад 50 виставок, на яких поряд з її роботами висвітлювалася студентська творчість. Мирослава Кот виховала 19 майстрів, із них 15 стали членами Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Мирослава Кот радо співпрацювала з вчителями, учнями, всіма, хто захоплювався і цікавився українською вишивкою. Консультації, поради, вишивання, шиття постійно проходили в хаті Мирослави Кот – в хаті-музеї, в хаті-світлиці, в хаті – постійно діючій майстерні. В її сорочках давні традиції вишивок оновлені, осучаснені. Вона зуміла показово зберегти найтиповіші традиційні ознаки, самобутність, неповторність у світі вишивального мистецтва – важливої складової української національної культури.

Активна, багатогранна дослідницько-творча діяльність Мирослави Кот викликає подив, захоплення, шану і гордість. ЇЇ життя – постійні пошуки, наполеглива праця над подальшим розвитком мистецької скарбниці українського народу – вишивки.